Два місяці. Два політв’язні. 17 квітня – подвійна дата, яка закликає до всенародного гніву та помсти. В 2009-му цього дня вбили патріота Максима Чайку. Вбивці досі не покаранні, а ті, хто їх підтримує обласкані владою. В 2010-му антинародний режим розпочав репресії проти незгідних. Це стало відправною точкою. Потому були арешти в Києві, розгони акцій у Харкові, вбивства у райвідділах…

Хвиля репресій проти українських патріотів особливо гостро зачепила вкрай напружений одеський регіон. Ось уже декілька років в Одесі не зупиняється протистояння між патріотичними силами та блазнями Кремля. Міліція зазвичай підтримує сторону тих, хто більше заплатить. Оскільки від націоналістів міліціонер може отримати хіба що дулю, то бандити в погонах працюють на російське агентство ФСБ.

Двоє політв’язнів – Віталій Краснощок та Олексій Макаров 53 дні перебувають за ґратами. Приписуючи їм групове хуліганство за ст. 296 ч.3, слідчі грубо фальсифікують і підробляють матеріали справи. Підставні свідки безсоромно свідчать проти хлопців, порушуючи всі закони, і не побоюючись відповісти за брехливі свідчення. Тюремне начальство постійно тисне на ув’язнених, які й без того перебувають у тяжкому фізичному стані. Зустрічі з рідними заборонені. Команда від начальства – додушити.

Чому Макаров і Краснощок, і чому саме в Одесі? Все дуже символічно. Марш 17 квітня на честь Максима Чайки став найбільшим патріотичним заходом для Півдня України за останні кілька років. Понад тисяча патріотів зібралися разом, аби згадати свого друга. За кілька днів по тому губернатор, місцеві продажні журналісти та кремлівські агітатори назвали цю акцію нечуваним розгулом фашизму в Одесі. Міліція виправдовувалась за те, що українські патріоти пройшли вулицями міста. Затримання найбільш активних стало платнею міліцейського начальства своїм політичним власникам.

Арештовувати когось під час маршу міліція побоялася – надто багато людей заступляться. Тому «тихарі» в цивільному підступно ховались за кущами, очікуючи, коли з’явиться нагода схопити перших найактивніших. Макарова й Лінька арештували за хвилину після того як автобуси від’їхали від площі, де був концерт. Спочатку це пояснювали навіть не як арешт, а як «запрошення» до райвідділу для перевірки документів. Злісна непокора й матеріали для карної справи з’явилися згодом у протоколах із хворобливої уяви слідчих.

Краснощока взяли на квартирі, до якої також ніхто не вривався. Насправді, 20 оперативників та беркутівців «запросила» господарка квартири, бо їй здалися підозрілими орендатори. В протоколах саме так і записано!

Тепер їх звинувачують у нападі на офіс антиукраїнського телеканалу. За відкриту пропаганду україноненависництва нікого не саджають, а за пошкоджений зеленкою офіс – саджають усіх. Українська міліція цінує барижне майно більше, ніж національну гідність.

Все це відбувається в Одесі. В місті, де тривають страшні злочини проти українців. Марков і його посібники і доби не провели в тюрмі за побиття учасників мирної акції. І там придумувати нічого не потрібно: десятки свідків, відео, яке бачила вся країна, постраждалі в лікарні. За три роки після цього він радіє затриманням націоналістів, і вимагає продовження радісної розправи над ними. Такі люди як Марков і Матвійчик не сивіють від страху бути покараними. Вони купили собі міліцію, прокуратуру й суди. Недорого.

Нахабність, жорстокість і підступність міліції не знає меж. Після такого дедалі більше віриться у їхню нелюдську сутність. Так, ніби сам Люцифер підняв їх на землю із засмалених надр пекла.

Витягувати своїх із лабетів режиму – життєво важлива задача для всіх українських патріотів. Ми маємо протиставити міліцейському свавіллю справжню громадську солідарність.

Визволення в’язнів совісті є першочерговим завданням для всіх революційних груп. Цій справі потрібно приділяти більше уваги, ніж будь-яким іншим нагальним проблемам. Ув’язнення хоча б одного активіста – є ударом і приниженням для всього руху. Кубинську революцію почали амністовані в’язні. Наша революція стартує від одеського слідчого ізолятора №21.

Найближчим часом в Одесі має відбутися суд щодо продовження терміну ув’язнення. Такі судові засідання для судді лише чергова паперова формальність. Кількома підписами розпишуть долю людини, і навіть не подивляться у вічі. Менти в цей день напружуються, аби в жодному разі нікого не відпустили. Вони почуваються легше, коли всі стабільно сидять у тюрмі. Тоді й поспішати нікуди, а «розслідувати» можна роками.

Для них це формальна, рутинна робота. Для хлопців – це надія на визволення. За кожен проведений у в’язниці день особисто відповідають міліція, суддя, прокурор, вертухаї СІЗО. Вони мають відповісти у час всенародного гніву. Ми рахуємо кожну годину утримання наших братів. Ці години виллються пекучими слізьми рідних та друзів на голови катів.

Сьогодні кожен активіст на ціну золота. Відчайдушних лишається дедалі менше. Вони нам потрібні. На свободі!

2 коментарів.

 2. 
Гість,

Ох і важка робота в цих кримлівських холуїв, по всім сайтах лазити, все перечитувати, іще й коменти мудозвінські писати.

Навіть долізти до partizan.net.ua, яким ніхто не займається ось уже півроку.

 Posted 2010-06-15 12:59:05

 1. нацики
кинчев,

Опетушить этих бандеровских ублюдков,чтобы неповадно было в Одессу соваться.

 Posted 2010-06-14 20:19:16

	Ім`я :
Тема :
Коментар :

J! Reactions 1.09.00 • General Site License
Copyright © 2006 S. A. DeCaro